Якось на моєму подвір'ї калина за ніч розцвіла.
Зоря Віфлеємська в сузір'ї над світом на небо зійшла.
У сяйві вечірньому гори, у росах весняних земля.
Всі ріки стікаються в море, а сльози кохання - в серця.
З тобою всю долю пройдемо. На двох в нас і добре, і зле.
У вічність любов понесемо, як час цього світу мине.
І доля до нас посміхнеться і віра засяє в серцях.
Недобре, погане минеться, на двох ми поділимо шлях.
У квітах Карпатські долини, у сяйві вечірня зоря.
Як біле суцвіття калини любов в наших душах зросла.
Любов до життя, до Ісуса, що наші серця зігріва.
До нього щоденно горнуся, Він Доля моя і твоя.
Амінь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Сорняки на грядке - 4 - Сергей Сгибнев Постарайтесь же услышать…. Умоляю!
Это… ВАМ! Вы слышите? Вам нужно – «ОТПУСТИТЬ её от себя». И об этом мы тоже говорили ранее!
Вспомните! ЧТО ДЛЯ ВАС ВАЖНО? СПАСЕНИЕ (всех) или СВОЕ спокойствие?
Еще и еще раз (и не раз) исследуйте свое сердце. Что в нем? Сострадание к отцу или, все-таки, некая ревность, что это не о вас, его (отца) заботы? Будьте честны перед собой и Богом! Пока вы не "выковыряете" горький корень истины, вы не сможете отпустить ситуацию от себя, так и будете до бесконечности "пилить опилки".
